Використання Туреччиною приватних військових структур стає дедалі вагомішою, хоч і непрозорою складовою її зовнішньополітичного інструментарію. Серед них особливо вирізняється Міжнародна оборонно-консалтингова компанія SADAT – фактично квазідержавна структура, що стирає межу між офіційною державною політикою та прихованим примусом, за який можна уникнути відповідальності.
SADAT – це турецька приватна військова компанія (ПВК), заснована 2012 року відставним турецьким бригадним генералом Аднаном Танріверді, близьким соратником президента Реджепа Тайїпа Ердогана. Сама компанія заявляє, що її місія – надавати військову підготовку, оборонний консалтинг і безпекові послуги передусім країнам із мусульманською більшістю. Насправді ж це воєнізований інструмент просування регіонального та ідеологічного порядку денного Анкари – поширення ісламістського екстремізму, насамперед в Африці на південь від Сахари та на Кавказі.
Місія SADAT ґрунтується на наративі образи на Захід. Корпоративний маніфест компанії відверто демонструє ісламістські прагнення. Її мета – звільнити мусульманські країни “від залежності від західних хрестоносно-імперіалістичних держав” і сприяти “налагодженню оборонної співпраці та оборонно-промислової кооперації між ісламськими країнами задля створення ісламської єдності”. SADAT має намір “задовольнити потреби всіх 60 ісламських країн в оборонній сфері”. Компанія “сприятиме становленню ісламського світу як наддержави та формуватиме атмосферу співпраці у сфері оборони й оборонної промисловості між ісламськими країнами”.
Танріверді звільнили зі Збройних сил Туреччини у 1997 році через його ісламістські погляди. Після цього він заснував першу в Туреччині приватну військову компанію – SADAT. Танріверді пов’язували з Ердоганом особисті довірчі стосунки. Від моменту створення SADAT надавала військову та охоронну підтримку, а також навчала формування ісламістського спрямування в Лівії, Азербайджані, країнах Західної Африки, Сирії та Іраку.
Танріверді помер у 2024 році, але SADAT, як і її російський відповідник, “Ваґнер”, пережила свого засновника. Незадовго до смерті Танріверді закликав створити ісламську “армію для Палестини” та погрожував, що будь-які операції Ізраїлю в Газі мають спричинити удари по Тель-Авіву. У його баченні цього мали досягти шляхом створення спільної ісламської армії. Син Танріверді й новий очільник турецької ПВК Меліх Танріверді прагне заповнити будь-який вакуум, що утворюється в регіоні через відхід Сполучених Штатів, Європи чи помірковано налаштованих арабських партнерів.
Точна кількість найманців, яких використовує SADAT, невідома. Однак ця організація сприяла терористичній діяльності, готуючи й вербуючи бойовиків для “Фронту аль-Нусра” та “Ісламської держави”. У вересні 2024 року Вірменська асоціація юристів також звернулася з вимогою запровадити глобальні санкції за “законом Магнітського” проти SADAT через “звинувачення у серйозних порушеннях прав людини та причетність до насильства й дестабілізації в зонах конфліктів, особливо в Арцасі (Нагірний Карабах), Лівії та Сирії”.
SADAT відіграє ключову роль у прагненнях турецького керівництва нарощувати військову силу та ісламістський вплив в Африці й зберігає присутність у дев’яти країнах Африканського Рогу, Сахелю та Магрибу. Свою першу закордонну місію ПВК розпочала в Лівії у 2013 році. Під час турецької інтервенції 2020 року SADAT керувала діями 5 000 сирійців, завербованих для участі в боях на боці уряду в Триполі.
Останнім часом ПВК поширила свою діяльність на Сахель, де охороняє турецькі економічні інтереси та забезпечує безпеку жорстоких диктаторів. У 2024 році французькі журналісти повідомили, що SADAT почала комплектувати особисту охорону лідера малійської хунти Ассімі Гоїти. ООН звинуватила Гоїту та його сили у масових убивствах і безсистемному насильстві проти мирного населення.
Сирія – головний вербувальний майданчик SADAT: ПВК залучила бійців із восьми збройних угруповань підтримуваної Туреччиною Сирійської національної армії (СНА) для бойових дій у Лівії. У 2023 році Міністерство фінансів США запровадило санкції проти одного з таких угруповань – “Дивізії Хамза” – за катування, викрадення людей, сексуальне насильство й пограбування мирного населення. SADAT також примушувала сирійських новобранців брати участь у боях на передовій у Лівії та Нагірному Карабасі, збагачуючи при цьому лідерів СНА, причетних до порушень прав людини, і нерідко затримуючи виплати. Полонені іноземні бойовики розповідали, що SADAT також навчала російських мусульман, які приєднувалися до ІДІЛ та “Джабхат ан-Нусра” (сирійського відгалуження “Аль-Каїди”) і проникали в Сирію через турецьку “джихадистську магістраль”.
У серпні 2020 року SADAT почала вербувати й перекидати від 1 500 до 2 000 сирійців для боїв на боці Азербайджану в Нагірному Карабасі. Президент Франції Еммануель Макрон посилався на розвідувальні дані, згідно з якими 300 із цих сирійців були членами джихадистських угруповань.
Загалом вимальовується картина держави, що використовує приватизовану збройну силу для досягнення стратегічних та ідеологічних цілей під прикриттям удаваної непричетності. Хоча SADAT дає Туреччині змогу діяти гнучко в зонах конфліктів, вона водночас ускладнює міжнародні зусилля із забезпечення дотримання норм ведення збройних конфліктів та притягнення до відповідальності. У міру того, як Анкара розширює свій вплив на численних театрах дій, SADAT, найімовірніше, залишатиметься одним із центральних, хоч і суперечливих, стовпів архітектури її зовнішньої політики.
Про автора: Сінан Джідді – старший науковий співробітник із турецької тематики у Фонді захисту демократій (FDD) у Вашингтоні. Сінан має понад двадцятирічний досвід дослідницької роботи, зосередженої на внутрішній політиці та зовнішньополітичному курсі Туреччини. Він публікувався у Foreign Policy, Foreign Affairs, Politico, Newsweek, The National Interest та 19FortyFive, часто виступає з коментарями на різних медіаплатформах, зокрема BBC, CNN International, DW News, France 24, у подкасті Greek Current та шоу Джона Бетчелора на CBS. Сінан також обіймає посаду доцента кафедри досліджень національної безпеки в Університеті морської піхоти США та запрошеного викладача Школи дипломатичної служби Джорджтаунського університету.
Джерело: National Interest
