“40-денна операція” Зеленського
25 червня Зеленський оголосив про план, за яким СБУ розпочне 40-денну операцію, покликану змусити росію завершити війну. Йдеться про удари великої та середньої дальності, а також про те, що президент назвав “санкціями”. За наявною інформацією, план схвалив Трамп, який закликав Зеленського діяти проти росії “сміливіше”.
Зеленський також заявив: “Наша операція, особливо щодо Криму, чітко прорахована. І те, як вона розгортається, це якраз і підтверджує: якщо Україна отримає саме те, про що ми домовилися з партнерами на G7, а це залежить від рішення партнерів, ми швидко створимо умови, за яких росія буде змушена обрати мир. Ми розраховуємо на позитивну відповідь партнерів. Вони точно знають, про що я кажу”.
Примітно, що Зеленський оприлюднив обіцянку, не уточнивши ні її змісту, ні того, хто саме її дав. З огляду на звичку Трампа щедро обіцяти й рідко виконувати обіцяне, він цілком підходить під цей опис.
Постає питання: що саме Україна може зробити, щоб змусити до припинення війни не путіна, а когось іншого? І таких варіантів значно більше, ніж лише Крим.
Логістика
Саме сухопутні війська врятували Україну від поразки, а українська авіація має створити умови, за яких піхота зможе перетворити стійкість на перемогу. Контроль над територією лишається для багатьох головним мірилом успіху чи поразки, навіть якщо інші чинники вказували на підсумок задовго до того, як лінія фронту фактично зміниться.
Одним із показників успіху є нездатність російських військ просуватися вперед, іншим – їхній відступ. Без достатнього постачання росія буде змушена відступати. Якщо російська армія не просувається і змушена системно відходити, це може переконати частину російського керівництва в тому, що зруйнована промисловість – надто висока ціна за території, які все одно не вдасться утримати. Знищення армійської логістики рано чи пізно спричинить масові відступи росіян.
Виробництво ракет
Якщо знищувати компоненти для ракет – мікрочипи, тверде ракетне паливо, а також заводи, де відбувається складання ракет, настане момент, коли росія більше не зможе атакувати Україну ракетами. Так само вона втратить змогу поповнювати запаси для систем ППО, а отже, її здатність збивати значну частину українських дронів і ракет суттєво впаде. Оскільки в України залишилося дуже мало протиракетних засобів, для неї критично важливо бити по джерелі загрози.
Нездатність атакувати Україну ракетами та забезпечувати бодай якийсь суттєвий захист власної промисловості й інфраструктури може переконати частину росіян, що вони воюють у програшній війні.
Крим
На початку року росія використовувала сім поромів для перевезення техніки та вантажів через Керченську протоку. Зараз, імовірно, лишилося два, і вони не курсують. Морське сполучення зупинене, авіаційне практично відсутнє, тож у півострова залишилося лише три вузькі “входи”. Залізниця вже не здатна забезпечувати постачання Криму. За останні два тижні трафік до Криму впав на 71%, і частину вантажівок, що все ж намагаються доїхати, знищують ще в дорозі.
Пального критично бракує. Трубопроводи та сховища природного газу серйозно пошкоджені. Електростанції та підстанції знищують систематично. Засоби ППО відведено ближче до Керченського мосту, але їх б’ють по обидва боки від нього.
У військовому сенсі росія втратить здатність утримувати на півострові скільки-небудь значні сили. Ешелонована оборона – це міцна оборона. Удари по Криму позбавляють розташоване там російське угруповання спроможностей і водночас підвищують вразливість російської оборони в Херсонській, Запорізькій областях і в самому Криму. Україні не обов’язково висаджуватися в Криму, щоб ця операція вважалася військовим успіхом: майже повна відсутність там російських військ і постачання полегшить дії ЗСУ на запорізькому напрямку, а за належного успіху там і херсонський напрямок можна буде розвивати без загрози з боку значних російських сил у Криму.
В емоційному сенсі Крим лишається “короною” російських завоювань. Уже скасовано плани на відпочинок, а російські поселенці залишають незаконно захоплений півострів, скаржачись на втрачені інвестиції. Десятки тисяч росіян виїжджають, і звістка про кримський колапс поширюється. Якщо Україна вирішить знищити Керченський міст – символ російського імперіалізму, це стане ще одним свідченням поразки, яку годі буде замовчати, хоч би як її намагалися представити.
Нафтопереробні заводи, сховища та трубопроводи
Авіаційне сполучення в росії й так регулярно переривається через атаки дронів, але повна зупинка польотів через брак авіаційного пального стала б для росії відчутним ударом. Без достатньої кількості бензину й дизелю росія не зможе функціонувати як держава. Будь-яке падіння економічної активності через дефіцит пального матиме значно більший ефект, ніж десятиліття санкцій.
Це найшвидший спосіб паралізувати росію.
російські НПЗ демонструють певну стійкість до ударів. Після атак наприкінці травня обсяг переробки впав нижче 4 млн барелів на день, але вже до 4 червня перевищив 4,5 млн барелів на день. Після удару по нафтопереробних заводах у Москві та Нижньокамську обсяг переробки знову впав – цього разу на 600 тисяч барелів. Московський НПЗ простоюватиме шість місяців, але Україні доведеться бити по заводах повторно й регулярно: темп ушкоджень має випереджати темп ремонтів. Україна має для цього достатньо можливостей.
Удари по паливній інфраструктурі підважують не лише здатність росії функціонувати як держави, а й розхитують звичну байдужість і терпіння пересічного росіянина. Уже фіксують крадіжки пального й сутички на заправках. Чорний ринок, як завжди, готовий заповнити дефіцит за відповідну ціну, а зростання вартості пального ще більше підживить і без того високу інфляцію. Це загроза і для окремих громадян, і для держави загалом.
У червні під ударами опинилися Іллінський, Афіпський, Самарський, Московський та Слов’янський НПЗ, а Кстовський завод атакували двічі в червні й ще раз у липні. Три останні заводи наразі повністю зупинені.
Атакували також нафтобази “Суровикінська”, “Петергофська” і “Россош”, а також нафтові термінали в Санкт-Петербурзі та Керчі. Удари припали і на нафтоперевалювальний комплекс “Грушова”, і на нафтоперекачувальну станцію “Володарська”. Атаки на нафтову інфраструктуру продовжуватимуться щотижня, доки не закінчиться війна.
Москва та Санкт-Петербург
У Санкт-Петербурзі проживає 6,4 млн осіб, а в Московській агломерації – 21,5 млн; разом це близько 20% населення країни. Рівень життя й політична вага цих двох регіонів вищі, ніж у решти росії. росіянам подобалося вважати війну в Україні чимось далеким, але удари по цих містах зробили таке сприйняття неможливим. Частина мешканців Москви ще могла миритися з ударами по інших регіонах, але була шокована тим, що подібне стається у власному місті. Невдоволення й перебої в житті цивільного населення саме в цих двох регіонах матимуть найбільший вплив на економіку та суспільні настрої країни, а брак пального в цих двох містах посилюватиме політичне невдоволення.
Є ознаки того, що дефіцит в інших регіонах виникає саме тому, що росія перекидає пальне звідти до московського регіону.
Нафтопроводи транспортують нафту з родовищ до нафтопереробних заводів або до портів для експорту. Після переробки нафта перетворюється на пальне й мастила. Бензин, дизель та авіаційний гас транспортуються окремими трубопроводами – кожен вид пального має власну мережу.
Це мережа нафтопродуктопроводів росії. Пояснення до карти англійською мовою наведено праворуч. Червоні трубопроводи заплановано, але ще не побудовано. Це єдині трубопроводи, якими транспортується пальне. До всіх інших населених пунктів пальне доставляється залізницею або автотранспортом. Москва та Санкт-Петербург виділені на карті.
Коли Киришський НПЗ працює на повну потужність, він повністю забезпечує Санкт-Петербург пальним. Коли ні – пальне везуть із Ярославля та Кстова, а іноді залізницею з Білорусі. Від Киришів до Санкт-Петербурга пальне проходить через дві великі перекачувальні станції та одну підкачувальну. Якщо вивести з ладу хоча б одну з цих трьох станцій, пальне доведеться возити залізницею, що набагато менш ефективно.
Московський НПЗ раніше забезпечував 40% бензину та 50% дизелю для регіону. Тепер він не працюватиме щонайменше до 2027 року. За звичайних умов Москва також отримувала пальне з Рязанського, Кстовського та Ярославського заводів. Перекачувальна станція “Второво” відіграє ключову роль, оскільки саме через неї проходить пальне з Ярославля і Кстова. Знищення перекачувальних станцій у Рязані та “Володарській” перекриє постачання з усіх заводів поза московським трубопровідним кільцем, включно з Рязанню. Без працюючого московського НПЗ усе пальне доведеться завозити потягами, а залізниця просто не встигає за московським попитом.
Кстовський завод, який двічі атакували в червні й один раз у липні, зупинив виробництво на невизначений термін. Це був четвертий за обсягами виробництва пального НПЗ у росії.
На кільцевих трубопроводах також є перекачувальні станції, і їх уже атакували раніше. Якщо вивести з ладу всі насоси, пальне не зможе доходити до пунктів, звідки вантажівки розвозять його по заправках, – і це вплине на розподіл навіть тоді, коли пальне доставляють залізницею.
Перекачувальну станцію “Володарська” атакували в червні.
В України є багато шляхів до перемоги, і жоден із них не залежить від того, чи надійде нещодавня “загадкова” союзницька допомога. росія поки що не довела, що здатна повернути ці тенденції у зворотний бік. Як саме росія реагуватиме на ці події – з путіним чи без нього – залишається предметом здогадів.
Удари по НПЗ і боротьба росії за виживання
Березневі атаки на експортну нафтову інфраструктуру виглядали ефектно, але мали лише тимчасовий ефект. В Усть-Лузі знищили партії нафти, що чекали на відвантаження, і затримали експорт на два тижні: постраждав 21 із 54 резервуарів. На нафтобазі “Грушова” поблизу Новоросійська пошкодили або знищили 19 резервуарів. Упродовж двох тижнів експорт нафти з Балтійського й Чорного морів скоротився вдвічі. Фінансові втрати виправдали атаки, але ефект виявився короткостроковим: до кінця квітня росія експортувала 3,8 млн барелів нафти на день – на 500 тисяч більше за середній показник квітня 2023–2025 років.
Подібну стійкість демонструє і виробництво на НПЗ. У серпні–вересні 2025 року відбулося 26 атак на заводи, виробництво впало на 480 тисяч барелів – на 9% нижче за липень 2025-го. У квітні–травні 2026-го також було 26 атак, але дронів застосували більше або більша їх кількість подолала російську ППО, тож і шкоди завдано більше: виробництво впало на 700 тисяч барелів порівняно з березнем 2026-го, тобто на 13%. Швидкі ремонти повернули обсяги до попереднього рівня, але червневі удари знову забрали 600 тисяч барелів.
росія працює на межі наявних потужностей НПЗ. Планові ремонти відкладають, терміни ремонтних робіт скорочують. Але неповний ремонт коштує дорого.
Обсяги виробництва відновлюються, проте якість пального через неповні ремонти часто нижча. Приблизно третину виробленого пального неможливо законно продавати на заправках – воно не відповідає заявленим стандартам. Частину такого пального збувають через нелегальні заправки, але більшість іде на експорт до непошкоджених закордонних НПЗ, здатних довести його до належної якості.
росія вже одного разу змінювала законодавство через нездатність виробляти достатньо якісного бензину: восени 2025 року вона дозволила продавати бензин класу “Євро-3” під виглядом “Євро-5”. Тепер розглядають можливість дозволити продаж “Євро-2” із ще вищим вмістом сірки – класу, забороненого ще з 2013 року.
Виробництво пального вищого класу вимагає більше часу й кращого обладнання. Що більше пошкоджений завод, то довше потрібно на ремонт, аби знову досягти належної якості. росії стає дедалі важче лагодити частину обладнання: власне виробництво практично відсутнє, а єдине доступне імпортне обладнання надходить із Китаю й гірше сумісне із західними системами. Що складніше виробляти пальне вищого класу, то більше росія змушена переходити на нижчі класи, а що менше часу йде на виробництво пального нижчої якості, то більше зростає щомісячний обсяг такого бензину – потенційно на сотні тисяч тонн.
Проте нижча якість пального має свою ціну. Крім зростання забруднення повітря, використання “Євро-3” замість “Євро-5” через вищий вміст сірки швидше зношує двигун, вихлопну систему та каталізатори. Витрата пального зростає, а новіші автомобілі страждають більше за старі – через засмічення датчиків. Частіше спрацьовує індикатор Check Engine. Навіть вантажні судна, що заправляються в росії, змушені постійно чистити забиті паливні фільтри.
Пальне класу “Євро-2” матиме ще вищий вміст сірки, а сірка під час згоряння утворює сірчану кислоту, яка роз’їдає металеві деталі й псує моторну оливу. Паливні фільтри та форсунки забиватимуться швидше, і новіші моделі авто постраждають найбільше.
Для порівняння: “Євро-5” обмежує вміст сірки 10 частинами на мільйон і для бензину, і для дизелю. “Євро-3” дозволяє 150 частин на мільйон для бензину і 350 частин на мільйон для дизелю. “Євро-2” – 500 частин на мільйон для обох видів пального.
Саморобні фільтри демонструють відкладення, які пальне нижчої якості залишає на двигунах, вихлопних системах та датчиках.
Черги на заправках у червні 2025 року стали наслідком точкового дефіциту і виглядали гірше, ніж було насправді, але саме через них водії почали робити запаси пального, а влада запровадила обмеження на обсяг разового продажу. Спершу це підвищує темпи накопичення запасів, але згодом приватні можливості для запасання вичерпуються, і співвідношення попиту й пропозиції повертається до реального рівня споживання.
Раніше до цілей долітало близько 10% українських дронів. Через те, що росія стягує засоби ППО навколо Москви, частка дронів, що досягають мети, зростатиме. До того ж українське виробництво дронів нарощується, а це означає більше атак і більше шкоди від кожної з них. Дуже ймовірно, що Україна зможе завдавати НПЗ шкоди швидше, ніж росія встигатиме їх ремонтувати, а це означає дедалі гостріший дефіцит пального.
Можливо, частину пального, призначеного для Сибіру, перекинули до московського регіону, через що на сході виникли перебої. У росії є й інші варіанти боротьби з дефіцитом. Вона може відправляти нафту до Білорусі, яка має вільні переробні потужності, а звідти отримувати назад уже готове пальне. росія могла б скасувати субсидії на бензин, що підняло б ціну, знизило попит і заощадило б бюджету 2,5 млрд доларів на місяць, хоча аграріям тоді знадобилася б окрема фінансова підтримка. Так само влада могла б закликати громадян відмовитися від відпускних поїздок або запровадити талони на пальне.
Крім того, росія планує імпортувати 400 тисяч тонн бензину щомісяця з різних країн – Індії, Білорусі та Казахстану, але поки що це лише мета. Казахстан заявив, що продаватиме бензин лише за наявності внутрішнього надлишку, тож росія може й не досягти заявленого обсягу. Наразі Казахстан постачає 50 тисяч тонн бензину, Індія – 60 тисяч, Білорусь – 100–150 тисяч тонн. Японія постачає росії 200 тисяч тонн авіаційного гасу через Південну Корею. Імпорт пального збільшує дефіцит бюджету, а скасування субсидій частково компенсувало б ці витрати, перекладаючи їх на споживачів, і це вже інший економічний ефект.
росія споживає 3,1 млн тонн бензину щомісяця, тож навіть якщо вона справді імпортує 400 тисяч тонн і виробить додаткові сотні тисяч тонн пального нижчого класу, це лише пом’якшить, але не усуне загальнонаціональний дефіцит. Вища витрата пального через його гіршу якість частково нівелює виграш від зростання обсягів виробництва. А Україна тим часом продовжує бити по НПЗ.
Українські удари по паливній інфраструктурі дедалі сильніше загрожують здатності росії функціонувати як держава, і ця загроза наростає з кожним тижнем.
Джерело
